Идентитет то нє лєм фолклор

Зєднїца Руснацох уж скоро 270 роки присутна на просторох войводянскей ровнїни, дакедишнєй мочварней териториї. Позната є по наймладшим славянским литературним язику, официйно кодификованим 1923. року з Ґраматику бачванско-рускей бешеди др Гавриїла Костельника, єдного з найобразованших и найпознатших войвоводянских Руснацох, тиж и по фестивалу народних шпиванкох „Червена ружа“, як и по керестурскей паприґи. Заєднїца Руснацох вельо вецей як цо начишлєни общепознати факти.

Бо, праве так як и при шицких националних заєднїцох у Сербиї, и на Руснацох найчастейше патриме през фолклорни окуляри, забуваюци на ширше културне, образовне, социялне, та аж и политичне доприношенє хторе дали поєдинци тому дружтву, здогадую Саша Сабадош, мастер историчар и виглєдовач Руснацох, и релиґиолоґ и културолоґ Мирослав Кевежди, иншак перши директор Заводу за културу войводянских Руснацох.

„Руски „лядови брег“ таки же перше видно фолклорни живот през даскельо фестивали. Тото цо под поверхносцу то присуство длугей традициї образованя и релиґийносци – кед ше тоти два характеристики злуча достанє ше у културним коду одредзена шоровосц и порихтаносц, так же Руснаци часто припознати як добри майстрове, сиґурни сотруднїки, верзирани фаховци“, гвари Мирослав Кевежди.

„З другого боку, буц образовани у ровней Войводини углавним значи же ше мушице одселїц голєм до першого векшого урбаного центру, а часто и з вонка держави. Образовани прето виложени мелтинґ-пот-у урбаного штредку, и у другим або трецим колєну ше асимилию, подобно як и други“, додава Кевежди.

„Кед бизме позберали шицки репортажи националного явного сервису и еклектронских медийох зоз националну покритосцу о Руснацох, а нєт их мало, видзели бизме же шицки тоти прилоги, так повесц, исти. Шицки ше вони базую на представяню народного облєчива, шпиванкох и танцох“, гвари Саша Сабадош, додаваюци же ту, нажаль, нєт места же би ше представело досягнуца зоз обласци науки, литератури, або сучасного уметнїцкого виразу.

Ище двацетих рокох прешлого вику Гавриїл Костельник, руски линґвиста и писатель, у єдним писме визначел же до публикацийох на руским язику нє посила свойо найлєпши прилоги, бо и таки рускому народу цалком достаточни.

„Нєшка ше на руским язику розвива посмодерна литература, алтернативни театер, а постоя и числени сучасни визуални уметнїки хтори свою инспирацию глєдаю и у своїм руским походзеню“, гвари Сабадош. „Думам же праве тота можлївосц прилапйованя модерносци з боку новей рускей културней и интелектуалней елити специфичносц хтору би требало баржей представяц и у медийох на сербским язику, та и з вонка нашей жеми“.

Награда „Анасофт литера“, награда за найлєпше прозне дїло у Словацкей, хтора ше 2019. нашла у рукох Ивана Медєша, младого писателя зоз Войводини, велїх любительох кнїжки и литератури (приємно) нєсподзивала. Побиднїцка збирка приповедкох „Єдение“, то у ствари, руске дїло преложене на словацки язик. Наградзена збирка представя урбану интроспекцию заєднїци Руснацох, дияспори того народу хтори жиє у Войводини, алє вшелїяк нє у „фолклоризуюцим“ маниру.

КРАТКА ИСТОРИЯ РУСНАЦОХ У ВОЙВОДИНИ

Концом 17. и на початку 18. вику збули ше два значни збуваня у историї штреднєевропского простору. Перше то заберанє териториї нєшкайшей Войводини хтора потеди була под Османлийским царством з боку Габсбурґскей монархиї потвердзене з Карловским миром зоз 1699, а друге то вибухованє повстаня княза Ференца Ракоция у Угорскей хторе тирвало од 1703. по 1711. рок.

„Перше збуванє приведло до того же єден слабо населєни и мочварни предїл будзе плановано оспособени за живот и колонизацию жительства хторе ше будзе занїмац зоз польопривреду. Друге збуванє хторе сом спомнул приведло до того же жительство на просторох хтори були найбаржей залапени з войну на початку 18. вику, а то простор тедишнєй сиверовосточней Угорскей, у подлих условийох живота було приведзене до ситуациї же би ше населєло перше на коморски маєток Керестур, а потим и до Коцура у Бачки“, толкує Саша Сабадош.

Иншак, у рускей заєднїци ше препознава найменєй два струї як дружтвено-политични феномен: українска и анти-українска.

„Українска струя одвитує похопеню держави України же Руснаци українска дияспора, а часц дияспори то так и прилапює. Анти-українска струя тото нє прилапює и ма свойо под-струї хтори место України глєдаю свойо походзенє у Русиї, або (восточней) Словацкей, а дакеди, пред 1918, постояла и про-мадярска струя. Українска струя на Руснацох патри як на часц українского народу, док друга твердзи же Руснаци то окремни народ. Перша струя оталь ма матичну державу, т. є. националну векшину у України“, толкує Мирослав Кевежди додаваюци же друга струя пре хибенє матичней держави, найчастейше анї нє зна же Руснацом, так повесц, утаргує статус националней меншини (бо за ню руска национална векшина нє постої), алє єй нєсвидомо додзелює статус меншинского народу – когошик хто ше розликує од державотворних Сербох, Словацох, Українцох, Поляцох –алє свою державу нє ма.

„Скоро же мож вивесц правило же меншински народи поряднє порихтани дзелїц судьбу зоз векшинским народом, а же ше национални меншини, хтори маю свою националну векшину у даякей держави-нациї – матичней держави, ориєнтую у одношеню на ню“, заключує Кевежди.

ЦЕНТРАЛНИ ОСОБИ ЗАЄДНЇЦИ РУСНАЦОХ – ДАКЕДИ И НЄШКА

Заєднїца Руснацох ма завидне число интелектуалцох и уметнїкох хтори робя и творя ширцом Сербиї. Найвизначнєйши медзи нїма члени Сербскей академиї наукох и уметносци, Войводянскей академиї наукох и уметносци, Националней академиї наукох України и Шветовей академиї рускей култури.

Уж спомнути Гавриїл Костельник вшелїяк централна особа у контексту националного препороду Руснацох на тих просторох. Вон автор першей кнїжки уметнїцкей поезиї на язику бачванско-сримских Руснацох, першей Ґраматики, першого ориґиналного драмского текста, перших уметнїцких приповедкох.

„Єден од найплоднєйших руских писательох Михайло Ковач ше витворел у шицких литературних родох и його дїла преложени на вецей язики. Дюра Папгаргаї як писатель, прозаїста, драмски писатель и критичар бул визначни и звонка рускей заєднїци як добитнїк Вуковей награди, а єден кратки час бул и директор Драми новосадского СНТ-а“, гвари Саша Сабадош.

„Ридко же дахто источашнє и отворено член меншинскей заєднїци, и прилапени з боку ширшого дружтва“, гвари Мирослав кевежди. „Постоя Руснаци хтори сцигли на високи позициї, алє и ту часте зявенє же попри такей афирмациї пропорцийно нєстава национални предзнак, т. є. тоти людзе поставаю часц якейшик ширшей заєднїци – сербскей, словацкей, америцкей, або даєдней другей“. „Руснаци так нєридко споминаю Ендия Воргола як члена рускей заєднїци (зоз ЗАД, а фемелия зоз Словацкей), алє вон бул Руснак цалком приватно, у кругу фамелиї“, здогадує Кевежди, и додава:

„У Сербиї єст вецей Руснацох хторим ше удало позиционовац на ширшей дружтвеней сцени, а же источасно нє поцисли свою националну припадносц – академик Юлиян Тамаш, новинар и писатель Михал Рамач, наприклад. Єст и други позиционовани мена, алє рахуєм же нє у шоре на дакого указовац з пальцом, а вон можебуц жада же би то остала приватна ствар, т. є. нє жада буц препознати як припаднїк националней меншини“.

Саша Сабадош до значних особох рускей заєднїци учишлює и линґвисту проф. др Юлияна Рамача, автора важацей Ґраматики руского язика и редактора трох руских словнїкох, братового сина, автора першого цалого прекладу Святого писма на руски проф. др Янка Рамача, у тей хвильки найугляднєйшого руского историчара. „Ту и линґвиста проф. др Михайло Фейса хтори ше тераз занїма з питаньом нового руского правопису, историчар проф. др Дюра Гарди, новинар и писатель др Борис Варґа, писатель, публициста и културно-просвитни роботнїк Дюра Латяк, писателька Ирина Гарди Ковачевич, Мелания Римар и други“, заключує Саша Сабадош.